Розлучення батьків – майже неминуча травма для їхньої дитини або дітей. Часто вони переживають значно більший стрес, ніж їхні батьки. Часом навіть зовні спокійні діти відчувають глибокі душевні переживання. Насправді, все залежить від культури поведінки та спілкування подружжя. Батькам варто пам’ятати, що дитина не винна у їхніх чварах. І якщо вони готові йти на зустріч один одному заради спокійного стану дитини, вони домовляться. Емоційні заперечення: я такий, а ти така, я пішов, а ти пішла - це не доросла розмова, адже при цьому кожен із подружжя залишається при своїх інтересах, а страждає дитина.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Якось стоячи в черзі за продуктами спостерігала таку картину:

• Мамо, я хочу до тата….
• Ні!
• Мамо, я дужу, дуже хочу до тата!
• Я тобі сказала ні!!! Зло прошипіла мати. Він нас кинув. Чого тобі до нього?

Відвернувшись, майже ковтаючи гіркі дитячі сльози, хлопчик замовк. Що творилося в  душі тієї маленької людини? А чи це турбувало його матір? У той момент вона думала тільки про себе, тільки про свій біль, тільки про свою образу. На мою думку, коли розлучається подружжя, винні обидвоє. Бо не зуміли, не змогли, не вистачило мудрості зберегти сімейне гніздечко. А дитина тут до чого? Вона народилася! Ви, шановні батьки, дали їй життя. То чи є у вас моральне право його руйнувати вашими суперечками, непорозуміннями. На жаль, розлучень зараз дуже багато. І питання спілкування дитини з одним із батьків дуже госте та болюче, особливо там, де батьки на перше місце ставлять свої вимоги один до одного.

"Діти, чиї батьки захоплені конфліктом між собою, як наслідок втрачають обох батьків. Вони стають ніби емоціональними сиротами", - каже психологиня Випич. Мама каже погано про батька, тато - погане про матір. Діти перебувають між ними та розриваються. Спочатку розриваються, а потім починають хитрити, пристосовуватись. Ось думки дитини: якщо час з татом для мене був особливо прекрасним, то маму це може засмутити. Або ж: коли батько дізнається, що дозволяє мені мама, він розлютиться, що стане причиною чергової сварки. І тоді у дитини закріплюється комплекс провини, що потім накладе свій певний відбиток на все її подальше життя.

Колишніх батьків не може і не повинно бути. Згадайте про інтереси дитини. Нехай у вас подружнє життя не склалося, але це не означає, що ваш шлюб був невдалим, адже ваші діти народжувалися і росли в любові! Не забороняйте колишньому чоловікові бачитися з дитиною, не шантажуйте його і не розповідайте дітям про ваш конфлікт. Адже спілкування батьків з дітьми - дуже важливо для обох сторін. Є речі, які не варто робити ніколи і ні за яких обставин. В іншому випадку ви ризикуєте втратити довіру своєї дитини і приректи її на душевні страждання.

НІКОЛИ НЕ з'ясовуйте відносини при дитині.

НІКОЛИ НЕ звинувачуйте свого малюка в тому, що він схожий на батька. Це не припустимо!

НІКОЛИ НЕ вимовляєте фраз "тато нас більше не любить".

НІКОЛИ НЕ диктуйте дитині, що він повинен сказати батькові чи матері  і коли.

НІКОЛИ НЕ бороніть спілкуванню батька чи матері з дітьми після розлучення. Навіщо давати привід і тому, й іншому звинувачувати вас згодом?! Бо батько для дитини, так як і мати,  найкращий. І дитина, в любому віці, особливо гостро відчуває відсутність одного з батьків.

У жодному разі не применшуючи почуттів мами й дитини, все-таки зауважу: тато навіть через 15 років однаково краще, ніж його повна відсутність. Дитинства справді не повернути, але й дорослий може відчувати любов і підтримку батька, і саме це так потрібно всім нам.  

Шановні батьки ! Я закликаю вас бути мудрими! Адже ви, як мінімум на 18 років, пов’язані між собою. І якщо вже так вийшло, сядьте за стіл перемовин і знайдіть ту стежинку, якою ваш малюк йтиме сам, при цьому знаючи, що в нього є і мама, і тато, хоч вони й не проживають разом. А та стежина нехай переросте у широкий щасливий шлях майбутнього життя вашої дитини.

                                                           Завідувач сектору у справах дітей

                                                           виконкому Покровської селищної

                                                           ради Андрєєва І.О.